Герої рідного краю
Уклін тобі, солдате, материнський
За стійкість, за відвагу, героїзм,
За те, що нищиш намір сатанинський...
Даєш серцям надію й оптимізм!
І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну,
Що борються за правду до кінця.
Заради щастя, справедливості і волі
Заради світлої, ясної долі…
Г. Британ
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже десять років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити. Хочеться згадати нашого земляка Моцевика Максима Олександровича.
Народився Максим 5 січня 1996 року в селі Срібне Покровської міської ради Донецької області. У 2003 році пішов до першого класу Срібненської загальноосвітньої школи.
Так мало Максим прожив, але так багато встиг: встиг стати Героєм, який завжди з нами тут, на Землі. Він - не загинув, він лише тихенько-тихенько спить… Наш ангел-охоронець…».
Дуже полюбляв грати у футбол, був активним учасником різноманітних змагань та турнірів, про що свідчать численні медалі та грамоти.
У 2007 році Максим разом із сім’єю переїхав жити до селища Шевченко, навчання продовжив у загальноосвітній школі № 12 міста Покровська, де також проявив себе відповідальним та старанним учнем.
Після отримання вищої освіти в Донецькому національному технічному університеті, Максим добровільно вступив до лав морської охорони Державної прикордонної служби України. Юнак пишався тим, що несе службу на морських кордонах країни.
Після отримання вищої освіти в Донецькому національному технічному університеті, Максим добровільно вступив до лав морської охорони Державної прикордонної служби України. Юнак пишався тим, що несе службу на морських кордонах країни.
Маючи заняття по душі, хлопець мріяв створити міцну родину із коханою дівчиною, з якою їх розлучила страшна війна, яка розпочалася у лютому 2022 року.
Саме в перші дні повномасштабного вторгнення хлопець разом зі своїми побратимами зустрів ворога на околицях Маріуполя. 3 березня 2022 року російські війська розстріляли з танка позицію хлопців. У цей день Максим отримав дуже важкі поранення. Хочеться віддати шану побратимам, які не розгубилися і надали першу медичну допомогу хлопцю та відвезли його до лікарні міста. Через деякий час ворог увірвався до лікувального закладу, де на той час перебував юнак. 17 березня 2022 року серце Максима перестало битися.
Саме в перші дні повномасштабного вторгнення хлопець разом зі своїми побратимами зустрів ворога на околицях Маріуполя. 3 березня 2022 року російські війська розстріляли з танка позицію хлопців. У цей день Максим отримав дуже важкі поранення. Хочеться віддати шану побратимам, які не розгубилися і надали першу медичну допомогу хлопцю та відвезли його до лікарні міста. Через деякий час ворог увірвався до лікувального закладу, де на той час перебував юнак. 17 березня 2022 року серце Максима перестало битися.
Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України старшого матроса Моцевика Максима Олександровича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
